МОРАЛЬНІ ЦІННОСТІ ТА ІСТОРИЧНІ КРИТЕРІЇ НАГОРОДЖЕННЯ В МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ
DOI:
https://doi.org/10.33402/up.2025-19-07Ключові слова:
історичні диктатури, політичні відзнаки, автократії, тоталітаризм, пропаганда, культ особистості, легітимація влади, символічний капітал, репресивні режими, античні деспоти, середньовічні ордени, сучасні диктатури, маніпуляція історією.Анотація
Протягом всієї історії влада намагалася виправдати свою легітимність через систему нагород, які часто вручалися не за реальні досягнення, а за лояльність режиму. Від античних імператорів до сучасних диктаторів нагороди ставали інструментом пропаганди, закріплюючи культ особистості та приховуючи репресії. Автор статті досліджує, як автократії використовували відзнаки для маніпуляції суспільною свідомістю та створення ілюзії «заслуженої» влади. У Стародавньому Римі імператори, такі як Калігула чи Нерон, присвоювали собі божественні титули та тріумфи за вигадані перемоги. Пізніше, у середньовічній Європі, монархи засновували ордени (наприклад, Орден Золотого Руна), щоб купувати вірність знаті. Ці нагороди не мали нічого спільного з честю чи доблестю – вони були політичними інструментами, що підтримували ієрархію влади. Керівництво Радянського Союзу і нацистської Німеччини довели систему незаслужених нагород до сакралізації. Й. Сталін нагороджував орденами керівників таборів, а А. Гітлер вручав хрести за «заслуги» офіцерам, які здійснювали воєнні злочини. У Північній Кореї чи СРСР зʼявилися цілі категорії відзнак для пропагандистів, які прославляли режим. Нині в таких країнах, як Росія чи Білорусь, триває практика масового нагородження державними відзнаками чиновників, силовиків і пропагандистів. Наприклад, ордени за «відродження традицій» або «патріотизм» часто отримують особи, причетні до репресій. Це свідчить про те, що незаслужені нагороди залишаються важливим інструментом легітимації диктатур. Система державних відзнак у автократіях завжди відображає їхню сутність – вона не винагороджує заслуги, а підтримує владу через символічний капітал. Дослідження цього феномену допомагає краще зрозуміти механізми пропаганди та способи маніпуляції історичною пам’яттю.
Посилання
Adiguzel, F. S. (2025). Checks and Balances and Institutional Gridlock: Implications for Authoritarianism. Governance, 38, 2, https://doi.org/10.1111/gove.70017.
Arafat, Y. (1974). Speech at the United Nations General Assembly. UN.
Aung San Suu Kyi. (2010). The Voice of Hope: Conversations with Alan Clements. Seven Stories Press.
Alameddine, R. (1998). Koolaids: The Art of War. Grove Press.
Aung San Suu Kyi. (1990). “Freedom from Fear”. Index on Censorship, 19(5), 12–16.
Bell Burnell, S. J. (1977). Petit four – after-dinner speech about the discovery of pulsars. Annals
of the New York Academy of Sciences, 302(1), 685–689. https://doi.org/10.1111/j.1749-6632.1977.tb37085.x.
Bourdieu, P. (1963). “Étude sociologique” in Bourdieu. In Darbel, Rivet and Seibel (Comps.). Travail et travailleurs en Algérie. Paris : Mouton, 253–262.
Buckley N., Marquardt K. L, Reuter O. J., Tertytchnaya, K. (2024). Endogenous Popularity: How Perceptions of Support Affect the Popularity of Authoritarian Regimes. American Political Science Review, 118(2), 1046–1052. doi: 10.1017/S0003055423000618.
Del Real, D. & Menjívar, C. (2024). The Tools of Autocracy Worldwide: Authoritarian Networks, the Façade of Democracy, and Neo-Repression. American Behavioral Scientist, 68. doi: 10.1177/00027642241267926.
Gandhi, J., Heller, A. L., & Reuter, O. J. (2022). Shoring up power: Electoral reform and the consolidation of authoritarian rule. Electoral Studies, 78. https://doi.org/10.1016/j.electstud.2022.102475.
Gheorghe, A. (2022). The Metamorphoses of Power, Violence, Warlords, Aḳıncıs and the Early Ottomans (1300–1450). The Ottoman Empire and its Heritage, 76. Boston.
Hewish, A., Bell, S. J., Pilkington, J. D. H., Scott, P. F., & Collins, R. A. (1968). Observation of a rapidly pulsating radio source. Nature, 217(5130), 709–713. https://doi.org/10.1038/217709a0.
Jagland, T. (2013). Europe: A Continent in Search of Its Future. Council of Europe Publishing.
Jonathan, A. (2024). People consistently view elections and civil liberties as key components of democracy. Science, 386, 291–296. doi: 10.1126/science.adp1274.
Lenoir, Y., Hasni, A. (2016). Interdisciplinarity in primary and secondary school: Issues and perspectives. Creative Education, 7(16), 2712–2731. https://doi.org/10.4236/ce.2016.716254.
Mahendran, S., Costa, C., Wernert, J., & Stewart, C. (2022). Institutional value of a Nobel Prize. PEARC ‘22: Practice and Experience in Advanced Research Computing 2022: Revolutionary: Computing, Connections, You, 55, 1–4. doi: https://doi.org/10.1145/3491418.35351.
Obama, B. (1995). Dreams from My Father: A Story of Race and Inheritance. Times Books. Organized Section Awards. (2024). Political Science Today, 4(3), 25–41. doi: 10.1017/psj.2024.67.
Rushdie, S. (2001). Step Across This Line: Collected Nonfiction 1992–2002. Random House. Schlagberger, E. M., Bornmann, L., & Bauer, J. (2016). At what institutions did Nobel laureates do their prize-winning work? An analysis of biographical information on Nobel laureates from 1994 to
2014. Scientometrics, 109, 723–767.
Yang, T. Z. (2024). Participatory Censorship in Authoritarian Regimes. Comparative Political Studies. https://doi.org/10.1177/00104140241302762.
Завантаження
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Ця робота ліцензується відповідно до ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International License.
