ПОЛЬСЬКА СПІЛЬНОТА У ПОВСЯКДЕННИХ ПРАКТИКАХ РА- ДЯНСЬКИХ МІСТ: СТРАТЕГІЇ ІНТЕГРАЦІЇ ТА ЗБЕРЕЖЕННЯ ІДЕНТИЧНОСТІ (НА ПРИКЛАДІ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 1953–1985 РР.)

Анотація

Польська спільнота на Дніпропетровщині має багатовікову історію, проте і досліджену чи не найменше з-поміж інших регіонів України. Поляки, які переселялися на східні терени України, – це здебільшого великі земельні магнати, підприємці, інженерно-технічні кадри та заробітчани, а після Другої світової війни – поляки, які стали жертвами примусових переселень, та ті, які отримали роботу за контрактом або ж вступили на військову службу. Прошарок польської спільноти, що сформувався станом на 1953 р., був неоднорідний та зазнав цілковитої трансформації. Потрапляючи як до міст, так і до сіл Дніпропетровщини, поляки швидко асимільовувалися, але зазнавали тотальної русифікації (у селах переважно українізовувалися). Радянська влада зробила все можливе, аби закрити польській громаді доступ до основного – костелів, які були зачинені ще з 1948 р. та передані в користування міських рад задля «кращого призначення». Дуже рідко, та все ж полякам вдавалося прищепити свої звичаї чи культуру тамтешнім жителям, що неодмінно впливало на їхню самосвідомість та зміну способу життя.Міста, у яких проживало найбільше поляків, ставали зросійщеними і наповнювали міський простір новоприбулими росіянами задля керування партійним апаратом на місцях та забезпечення формування «радянського Я» у свідомості місцевого населення. Поляки, які тут мешкали, – першими зазнали політики цієї системи – жодної газети, школи, гуртка чи телебачення польською мовою не було (до війни у Дніпродзержинську функціонувала польськомовна школа), що й стало першою причиною поступової асиміляції польської спільноти.Поляки, які проживали у селах, – українізовувалися та пристосовувалися до тамтешнього життя, більшість з них ставала «своїми», згідно зі спогадами мешканців, решта – за можливості виїздили до Польщі або ж до міста.