ОСОБЛИВОСТІ ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРНОЇ ПОЛІТИКИ У 2001–2005 РОКАХ

Анотація

У статті розкрито основні засади та принципи польської культурної політики у період перебування при владі посткомуністичних урядів (2001–2005) у контексті діяльності створених Міністерством культури і національної спадщини Польщі інституцій культури –Інституту національної спадщини, Національного центру культури, Центру міжнародної культурної співпраці «Інститут Адама Міцкевича». Особливу увагу звернено на організаційну та проектну діяльність інституцій, їх залежність від зміни політичних векторів, роль у популяризації польської історії і культури. Сформовані наприкінці ХХ ст. консервативні принципи репрезентації польської національної спадщини, ґрунтовані на засадах традиції, ідентичності, пошуку і відтворення національних моделей, частково були трансформовані в період перебування при владі польських посткомуністичних урядів на чолі з партією Союзом демократичної лівиці у 2001–2005 роках. Повернення посткомуністів до влади для польських консерваторів і лібералів, які вважалися спадкоємцями опозиційного руху «Солідарність», стало часом формування засад «нової історичної політики», сформованої на широкому культурному переказі, популяризації польської культури та історії за кордоном. Діяльність в рамках Міністерства культури інституцій відповідальних за популяризацію польської культури за кордоном, зокрема через проведення заходів «Рік в Польщі», стипендійної програми для митців і перекладачів «Gaude Polonia», виставкову діяльність, ознаменувала зародження нових форм популяризації Польщі закордоном. Приєднання Республіки Польща до Європейського союзу, інтеграція в загальноєвропейський культурний ринок відобразилася й на формуванні нового культурного продукту та спробах прилучитися до європейських фінансових програм, спрямованих на культуру. Противагою такій діяльності стала реалізація «нової історичної політики», особливо після виборів 2005 р. і приходу до влади консервативної партії «Право і Справедливість».