НАРОДНІ ВЧИТЕЛІ В НАЦІОНАЛЬНОМУ РУСІ. ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКИЙ КОНТЕКСТ ШКІЛЬНИЦТВА ГАЛИЧИНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТЬ

Анотація

Професія народного вчителя розглядається в контексті вимог національного руху на тлі загострення польсько-українських суперечностей у Галичині другої половини ХІХ –початку ХХ століть. Параграф № 19 Основного державного закону про обов’язки і права громадян передбачав однакові можливості для розвитку власної освіти і мови для представників усіх національностей Габсбурзької монархії. Зважаючи на те, що політика децентралізації Франца Йосифа І була впроваджена, передусім, під тиском польських та угорських еліт, поляки в Галичині вважали власне своїм право на заповнення інтелектуального та культурного простору, звільненого від германізації. Однак їм протистояв чисельний руський елемент, покликаючись на рівність, проголошену на державному щаблі. В цьому контексті питання народного шкільництва постало винятково гостро, адже саме початкова школа була тим інструментом, який дозволяв поширювати національну свідомість серед широких суспільних верств. Особливо протиріччя проявилися після 1869 року, коли було впроваджено загальний шкільний обов’язок. З цими трансформаціями пов’язані зміни у сприйнятті ролі також вчителя.Народні вчителі як найнижча ланка інтелігенції, згідно з національним дискурсом, зобов’язувалися діячами національного руху виконувати посередницькі функції між широкими суспільними верствами та інтелектуальною елітою. Ці обов’язки часто суперечили просвітницькій функції вчителя і змушували його шукати компроміс між національними та професійними вимогами. Вибір учителя на користь національних обов’язків часто ставав причиною конфліктів з шкільною адміністрацією та владою у провінції. Практика службових переведень в межах усієї провінції також ускладнювала вчителям стосунки з місцевими громадами. Крайова шкільна рада використовувала переведення у етнічно інші громади особливо активних у національному русі вчителів як форму покарання за політичну діяльність в рамках школи. Це означало, що вчителі-русини нерідко опинялися в майже повністю польському середовищі, а поляки – руському. Такі переведення негативно впливали на якість роботи як через проблеми мовного характеру, так і через морально-психологічний тиск. З іншого боку, важливим був момент особистих цінностей вчителя. Значна частина вчителів розглядала свою професію крізь призму гуманізму, тобто служіння без винятку всім незалежно від національності. Ці вчителі відмовлялися від вимог діячів національного руху, чим провокували осуд та звинувачення у відсутності національної свідомості.